Антропологи давно звертають увагу на те, що нуклеарна сім'я — пара з дітьми, яка виховує потомство в ізоляції від розширеної родини, — історична аномалія, а не норма. Приматолог і еволюційний антрополог Сара Блаффер Хрді у своїх роботах про походження людського альтруїзму показує, що вид Homo sapiens сформувався як «кооперативно розмножуваний» — тобто дитину традиційно виховувало кілька дорослих одночасно: батьки, бабусі, тітки, старші сестри, сусіди по громаді. Цей феномен в антропології називають алопарентингом (alloparenting), і він зустрічається в переважній більшості людських суспільств протягом історії. Ізольована пара, яка одноосібно відповідає за дитину без підтримки розширеної мережі дорослих, — це порівняно недавній західний винахід індустріальної епохи, коли родини стали мобільнішими і відірвалися від громад.
Ізраїльські кібуци першої половини XX століття довели ідею колективного виховання до інституційної форми: діти нерідко жили й виховувалися у спільних дитячих будинках кібуцу, а не виключно в родинах біологічних батьків, — експеримент, який історично демонструє, що емоційний зв'язок між батьком і дитиною не вимагає неодмінно романтичної пари, що веде спільне господарство «вдвох».
Сучасні ко-батьки — це, як правило, кілька широких груп людей. По-перше, одинаки, які усвідомлено вирішили стати батьками без партнера по шлюбу — за кордоном для них існує стійкий термін «single parent by choice». По-друге, представники ЛГБТ-спільноти, для яких партнерство з людиною іншої статі чи з власним одностатевим партнером не підходить для зачаття, але які хочуть виховувати дитину вдвох чи вчотирьох — нерідко у форматі, коли гей-пара та лесбійська пара спільно планують дитину, яка формально має дві пари батьків. По-третє, люди, які в принципі не заінтересовані в романтичних стосунках (зокрема частина аромантичної та асексуальної спільноти), але хочуть реалізувати батьківство через усвідомлене партнерство, побудоване на спільних цінностях виховання, а не на потягу.
Алгоритми підбору партнера для ко-батьківства будуються на принципово інших питаннях, ніж алгоритми романтичних застосунків: замість «чи подобається мені зовнішність» — «чи збігаються наші погляди на дисципліну, релігійне виховання, школу, медицину, географію проживання та фінансовий внесок». Анкети на спеціалізованих платформах зазвичай включають розділи про готовність до донорства чи використання донорського матеріалу, про бажаний ступінь включеності кожного ко-батька в повсякденне життя дитини, і про юридичні очікування — від спільної опіки до ролі «другого батька» без формального батьківського статусу. Такі сервіси, як правило, прямо акцентують у назві та описі пошук партнера саме для батьківства, а не для побачення, і формулювання як «co-parenting», «platonic parenting» чи «знайти ко-батька» самі по собі залишаються одним з найчастіших способів, якими люди шукають подібні сервіси в інтернеті.
Законодавство про батьківські права для ко-батьків, які не перебувають у шлюбі і не пов'язані біологічним спорідненням з дитиною обидва одразу, дуже відрізняється від країни до країни і навіть від штату до штату всередині однієї країни. В одних юрисдикціях можливе оформлення спільного юридичного батьківства для обох партнерів незалежно від їхнього сімейного статусу, в інших — лише один з партнерів буде визнаний законним батьком за замовчуванням, а другому знадобиться усиновлення чи окреме судове оформлення батьківських прав. Саме тому більшість серйозних посібників із ко-батьківства рекомендують укладати докладну письмову угоду про ко-батьківство (parenting agreement) ще до зачаття — документ, що описує фінансові зобов'язання, порядок прийняття рішень, місце проживання дитини та процедуру вирішення конфліктів, — і засвідчувати її в сімейного юриста саме в тій юрисдикції, де дитина фактично житиме.
Окрема категорія домовленостей про ко-батьківство виникає там, де один із партнерів виступає не рівноправним вихователем, а донором статевих клітин, що розраховує на той чи інший ступінь участі в житті дитини — від повністю анонімного донорства до активного «донора-татка», що регулярно відвідує дитину. Різні країни по-різному регулюють право дорослої дитини дізнатися особу донора: наприклад, у Великій Британії з 2005 року донорство стало неанонімним за замовчуванням для майбутніх дітей, тоді як в інших країнах анонімність донора залишається обов'язковою нормою. Перед початком пошуку партнера для ко-батьківства варто чітко визначити для себе, на яку модель — рівноправне спільне виховання чи донорську домовленість з обмеженою участю — розраховує кожна сторона, оскільки розбіжність цих очікувань залишається однією з найчастіших причин конфліктів надалі.
Знайти підходящого партнера — лише перший крок: далі справжній шлях до народження дитини майже завжди вимагає участі цілої команди фахівців, а не лише двох майбутніх батьків. Сімейний юрист потрібен для оформлення угоди про ко-батьківство та закріплення батьківського статусу кожної сторони; репродуктолог чи клініка фертильності — для медичного боку зачаття, особливо якщо використовується донорський матеріал; психолог, що спеціалізується на альтернативних моделях родини, допомагає заздалегідь обговорити очікування та знизити ризик конфліктів, які інакше випливають лише після народження дитини. Платформи, які обмежуються лише підбором партнера і не дають доступу до такої мережі фахівців, залишають майбутніх ко-батьків наодинці з найскладнішою частиною шляху — тому при виборі сервісу розумно дивитися не лише на алгоритм мечінгу, а й на те, що пропонується після знайомства: юридичний супровід, медичні консультації, психологічна підтримка, а іноді й освітні матеріали про генетику сумісності та репродуктивне здоров'я.
Ко-батьки нерідко замислюються і про довгострокову картину: яку історію походження дізнається дитина, що виросла в нетрадиційній родинній структурі, і як зробити цю історію осмисленою, а не заплутаною. Багато ко-батьківських спільнот перетинаються з інтересом до генеалогії — побудовою родинного дерева, вивченням того, що відбувалося у світі за часів життя предків, іноді навіть оформленням результатів такого дослідження у вигляді книги для дитини, — як способу дати майбутньому члену родини стійке відчуття коренів незалежно від форми, в якій ця родина була створена.
Спільне батьківство без романтичних стосунків — не сучасна аномалія, а повернення до давно знайомої людському виду модели розподіленої турботи про потомство, тільки в новій, усвідомлено спланованій формі. Чіткі домовленості на старті — про цінності, юридичний статус і ступінь участі кожної сторони — визначають, чи стане таке партнерство стійкою основою для виховання дитини на десятиліття вперед.
На MAPASGEN анкета підбору ко-батька будується навколо цінностей, очікувань щодо участі у вихованні та юридичних уподобань, а не зовнішності чи романтичної хімії. Спільнота об'єднує тих, хто ставиться до спільного батьківства як до самостійного, заздалегідь спланованого проєкту, а не як до побічного ефекту романтичних стосунків.
Ко-батьківство (coparenting) — партнерство двох чи більше дорослих, що спільно виховують дитину без романтичних стосунків один з одним.
Single parent by choice — людина, яка усвідомлено вирішила стати батьком чи матір'ю без партнера по шлюбу.
Алопарентинг (alloparenting) — антропологічний термін, що позначає участь у вихованні дитини дорослих, які не є її біологічними батьками.
Угода про ко-батьківство (parenting agreement) — письмовий документ, що описує обов'язки, фінансові умови та порядок прийняття рішень ко-батьками до зачаття дитини.
Реєстр донорів і сиблінгів (donor sibling registry) — база даних, що дозволяє родинам, які використовують донорський матеріал, знаходити одна одну та єдинокровних дітей.