Все більше людей вибирають стати батьками разом — але не парою. Що таке со-батьківство, хто його вибирає і як влаштований цей шлях до сім'ї.
У 1960-х роках американські феміністки придумали термін 'co-parenting' — і спочатку він означав зовсім інше: рівний розподіл батьківських обов'язків між чоловіком і жінкою в шлюбі. Ідея здавалася революційною на тлі епохи, коли виховання дітей вважалося майже виключно жіночою справою. Минуло півстоліття, і термін змістився. Со-батьківство сьогодні — це домовленість двох або більше людей виховувати дитину разом, без романтичних чи подружніх стосунків між ними. Не сім'я у звичному сенсі. Щось інше — і для багатьох чесніше.
Сама практика значно старіша за термін. У сільській Україні XIX століття діти, що втратили одного з батьків, звично виховувалися дядьками, тітками або сусідами. У заможних міських родинах мати народжувала, годувальниця годувала, гувернантка виховувала, а батько з'являвся на свята — і ніхто не вважав це проблемою. У цьому сенсі со-батьківство як практика існувало завжди. Нове — це його усвідомлений, договірний характер з самого початку, ще до зачаття.
Демографи фіксують кілька паралельних процесів, які разом пояснюють зростання інтересу до со-батьківства в Європі. Середній вік вступу до першого шлюбу невпинно зростає. Кількість людей, які до 35–40 років мають стале бажання стати батьками, але не мають підходящого партнера, постійно збільшується. Водночас для LGBTQ+-спільноти відкрилися можливості, яких не було у попередніх поколінь.
Портрет людини, яка вибирає со-батьківство, не вкладається в один образ. Самотня жінка за тридцять, яка не готова чекати 'правильних' стосунків. Двоє геїв, яким потрібна жінка-партнер для біологічного батьківства. Дві подруги, які вирішили виховувати дитину разом. Розлучений чоловік, який хоче другу дитину — але не другий шлюб. Спільне: бажання батьківства, яке не залежить від того, чи складеться життя саме так.
Одна з найпослідовніших порад юристів і психологів — скласти письмовий договір до зачаття. Не тому що партнери не довіряють одне одному зараз. А тому що люди змінюються: закохуються в інших, переїжджають в інші країни, міняють погляди, хворіють. Договір — це не вираження недовіри, а страховка від того, що зміни в житті одного не зруйнують життя дитини. Хороший договір охоплює: де живе дитина і як виглядає графік; як діляться фінансові витрати; хто приймає рішення щодо здоров'я, освіти, релігії; що відбувається при переїзді одного з батьків в інше місто або країну.
Сьюзан Голомбок з Кембриджського університету десятиліттями вивчає дітей з нестандартних сімейних конфігурацій. Її висновок послідовний: ключовим фактором для благополуччя дитини є не структура сім'ї, а якість стосунків між дорослими і рівень конфліктності між ними. Діти адаптуються до тієї форми сім'ї, яку знають з народження. Проблеми виникають там, де є хронічний конфлікт, нестабільність або дефіцит уваги — а не там, де незвичайна форма.
Со-батьківство — не тимчасовий тренд, не компроміс і не останній вихід. Це один зі способів стати батьком або матір'ю, свідомо обраний людьми з різними історіями і обставинами. Він вимагає більшої попередньої роботи, ніж традиційна сім'я. Але тисячі сімей в Європі вже пройшли цей шлях. Для багатьох з них він виявився саме тим, що їм було потрібно.
Со-батьківство (co-parenting) — домовленість двох або більше людей виховувати дитину разом без романтичних або подружніх стосунків між ними.
Договір про со-батьківство — письмовий документ, що фіксує домовленості про проживання, фінансування, прийняття рішень та інші аспекти участі кожного з батьків у житті дитини.
Спільна батьківська відповідальність — юридичний статус, при якому обидва батьки мають рівні права і обов'язки стосовно дитини незалежно від своїх стосунків між собою.
Почергове виховання — модель со-батьківства, при якій дитина за узгодженим графіком проводить час то з одним батьком, то з іншим.
Тисячі людей вже будують сім'ї на своїх умовах.
Переглянути анкети