1939 року, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, нацистська Німеччина розпочала операцію «Heim ins Reich» — переселення етнічних німців із країн, що відходили до радянської сфери впливу, назад до Німеччини. З Естонії та Латвії було репатрійовано близько сімдесяти тисяч балтійських німців — нащадків остзейського дворянства й бюргерства, чиї предки управляли цими землями протягом семи століть, від епохи хрестоносців. Це переселення стало символічним завершенням довгої епохи німецького культурного й архівного домінування в Прибалтиці — і водночас пояснює, чому генеалогічний слід багатьох прибалтійських родин сьогодні веде не до Таллінна чи Риги, а до німецьких регіональних архівів, що прийняли переселенців 1939 року.
Територія сучасних Естонії та Латвії увійшла до складу Російської імперії на початку XVIII століття за підсумками Північної війни, але управління цими землями — офіційно іменованими Остзейськими (чи Прибалтійськими) губерніями — було влаштоване принципово інакше, ніж у великоросійських губерніях. Місцеве дворянство, переважно етнічно німецьке, зберегло особливі привілеї так званого «остзейського порядку»: власне земельне право, власне міське самоврядування і, що особливо важливо для генеалогії, власну, значною мірою незалежну від Синоду церковну організацію, оскільки переважна більшість остзейських німців і значна частина місцевого естонського й латиського населення були лютеранами, а не православними.
Основним джерелом інформації про народження, шлюби й смерті в Естонії та Латвії аж до початку XX століття слугують лютеранські метричні книги — кірхенбухи (Kirchenbücher), які вели по парафіях німецькою мовою духовенство Євангелічно-лютеранської церкви. Ці записи структурно схожі на католицькі та протестантські метрики Центральної Європи, але мають важливу регіональну особливість: записи про селянське, переважно естонське чи латиське населення парафії нерідко велися з подвійним зазначенням імені — німецьким ім'ям, під яким людина була відома поміщику й церкві, та місцевим естонським чи латиським ім'ям, що використовувалося в побуті, — і ці два варіанти не завжди легко зіставити без знання обох мовних традицій конкретного регіону.
Оскільки Остзейські губернії були частиною Російської імперії, на їхню територію формально поширювалася загальноімперська система ревізій — переписів податного населення, — але через особливий правовий статус остзейського дворянства застосування ревізьких казок тут мало свою специфіку: облік селянського населення, прикріпленого до конкретних маєтків (мизи), нерідко вели паралельно церковним записам, і сьогодні він може зберігатися як у національних архівах Естонії та Латвії, так і у фондах конкретних дворянських маєтків, якщо відповідний архів зберігся. Це створює подвійну систему джерел, нетипову для решти території імперії: одна й та сама селянська родина може бути зафіксована окремо в церковній метриці парафії й окремо в господарській документації мизи, до якої вона була приписана.
Історична доля Литви помітно відрізняється від долі Естонії та Латвії: на відміну від остзейських земель, Литва протягом століть була частиною Великого князівства Литовського, а потім — спільної польсько-литовської держави Речі Посполитої, і увійшла до складу Російської імперії лише за підсумками поділів Польщі кінця XVIII століття. Це означає, що переважна більшість литовців сповідували католицизм, а не лютеранство, і церковні метрики велися латиною чи польською мовою аж до другої половини XIX століття, коли діловодство поступово перейшло на російську. Архівний слід литовських предків нерідко вимагає тих самих навичок, що й пошук польського коріння, — знання латинських і польських формулювань, розуміння адміністративного поділу Речі Посполитої та перевірки регіональних архівів Литви, Польщі та Білорусі одночасно, оскільки межі історичних литовських земель не збігаються з межами сучасної держави.
Для нащадків остзейського дворянства й німецького бюргерства існує цілий пласт спеціалізованих джерел, не пов'язаних зі звичайними парафіяльними архівами: родовідні книги остзейського дворянства (Ritterschaft), генеалогічні довідники балтійсько-німецьких родів та архіви професійних корпорацій — гільдій, цехів, студентських корпорацій німецьких університетів, у яких навчалися багато остзейських дворян. Після депортації 1939 року й подальшої втрати німецького впливу в регіоні значна частина особистих архівів балтійських німців опинилася вивезеною до Німеччини разом із переселенцями, і сьогодні багато з цих матеріалів зберігаються в німецьких державних і приватних архівах, що спеціалізуються на історії остзейських родів, — пошук по цій лінії може бути продуктивнішим, ніж звернення виключно до естонських чи латвійських національних архівів.
До Голокосту Литва й прилеглі землі були одним з найбільших центрів єврейської культури в Європі, а єврейське населення регіону — відоме як литваки (від литовської назви країни) — відрізнялося особливою релігійною та інтелектуальною традицією, що подарувала світові таких діячів, як рабин Еліягу бен Шломо Залман, відомий як Віленський Гаон, — найбільший релігійний авторитет литовського єврейства XVIII століття, чия літературна спадщина та метод вивчення Талмуду визначили обличчя литовської єшиви на два століття вперед. З тієї самої традиції вийшли філософ і педагог Ісраель Салантер, засновник впливового етичного руху мусар, і нобелівський лауреат з літератури Шмуель-Йосеф Агнон, чиї твори значною мірою спиралися на пам'ять про галицько-литовське єврейське містечко. Вільнюс, що звався «Північним Єрусалимом», був одним з найважливіших центрів єврейської вченості протягом кількох століть — тут діяли десятки синагог, друкарень та єшив, а Віленська друкарня братів Ромм з XIX століття випускала видання Талмуду, що стало еталонним для єврейських громад по всьому світу. Для нащадків литваків основним спеціалізованим ресурсом слугує LitvakSIG — генеалогічна база даних проєкту JewishGen, присвячена саме єврейському населенню історичної Литви, включно з територіями, що сьогодні належать до Білорусі та північно-східної Польщі, оскільки історичний кордон литовського єврейства не збігається з сучасними державними кордонами.
Після приєднання Прибалтики до СРСР 1940 року і особливо після звільнення території від німецької окупації в 1944–1945 роках радянська влада провела кілька масових депортаційних операцій, що торкнулися десятків тисяч естонських, латвійських і литовських родин, — найвідоміша операція «Прибой» у березні 1949 року, в ході якої одночасно було вислано до Сибіру понад дев'яносто тисяч людей з усіх трьох республік під формальним приводом боротьби з «куркульством» і підтримкою партизанського опору. Документи про ці депортації сьогодні зберігаються в національних архівах самих балтійських держав, у Державному архіві Російської Федерації та в регіональних архівах сибірських і казахстанських областей, куди висилали депортованих, — і для родини, чиї предки пережили радянський період у Прибалтиці, ця категорія документів нерідко виявляється не менш важливою, ніж раніші лютеранські чи католицькі метрики.
Обидва прибалтійські національні архіви оцифрували значну частину своїх метричних фондів і надають їх у відкритому доступі — Естонія через портал Saaga, що об'єднує скани церковних книг, ревізьких казок та інших документів Національного архіву й архіву міста Таллінна, Латвія через портал Raduraksti, який веде Державний історичний архів Латвії. Обидва ресурси дозволяють переглядати оригінальні скани напряму, без необхідності особистого візиту до архіву, що особливо цінно для дослідників, які живуть за межами регіону. Інтерфейс обох порталів значною мірою доступний англійською мовою, але самі документи залишаються мовою оригіналу — переважно німецькою для лютеранських метрик і місцевою для пізніших записів XX століття, — і для ефективного пошуку корисно заздалегідь ознайомитися з базовим набором архівних термінів обома мовами.
Прибалтійський генеалогічний пошук складний рівно тому, що регіон століттями існував на перетині трьох різних правових і культурних систем — німецької дворянської, російської імперської та польсько-литовської, — кожна з яких залишила свій власний архівний слід. Розуміння того, яка з цих систем відповідала за конкретну родину в конкретний період, перетворює пошук зі звернення за єдиним шаблоном на точний маршрут специфічно прибалтійськими джерелами.
Остзейські губернії — історична назва Естляндської, Ліфляндської та Курляндської губерній Російської імперії на території нинішніх Естонії та Латвії.
Кірхенбух (Kirchenbuch) — лютеранська метрична книга, основне джерело обліку народжень, шлюбів і смертей в Естонії та Латвії до початку XX століття.
Мизи — дворянський маєток в Остзейських губерніях, до якого було приписано селянське населення.
Saaga — портал оцифрованих архівних документів Естонії, що включає церковні книги й ревізькі казки.
Raduraksti — портал Державного історичного архіву Латвії з оцифрованими метричними книгами.
Ritterschaft — корпорація остзейського лицарства (дворянства), що вела власні родовідні книги.
Heim ins Reich — нацистська програма репатріації етнічних німців, у рамках якої 1939 року балтійських німців переселили з Прибалтики до Німеччини.
Литваки — єврейське населення історичної Литви, що відрізнялося особливою релігійною та інтелектуальною традицією.
Операція «Прибой» — масова депортація жителів Естонії, Латвії та Литви до Сибіру в березні 1949 року.