У 1970-х роках, коли число розлучень у західних країнах почало різко зростати, психологи публікували дослідження, що пророкували покоління «дітей розлучення» з масовими психологічними проблемами. Минуло п'ятдесят років. Результати виявилися набагато тонкішими, ніж прогнозували тривожні статті того часу. Ключовим виявився не факт нестандартної структури сім'ї, а якість відносин між дорослими всередині неї.
Висновок Сьюзан Голомбок після десятиліть дослідження: структура сім'ї — не головний предиктор психологічного благополуччя дитини. Головні предиктори — якість прихильності до кожного з батьків, рівень конфлікту між батьками і наявність стабільного, передбачуваного середовища.
Теорія прихильності Джона Боулбі описує, як ранні стосунки з опікуючими дорослими формують емоційну базу дитини. Дитині не потрібен один «головний» прив'язаний дорослий. Їй потрібна передбачуваність, чуйність і послідовність з боку кількох близьких дорослих.
«Чому мій тато і мама не живуть разом?» Ці питання обов'язково прийдуть. І найкраща відповідь — це не довге пояснення. «Тато і мама — друзі, які вирішили виховувати тебе разом. У нас просто два будинки, в яких тебе люблять».
Дитина в со-батьківській сім'ї — не жертва нестандартних обставин. Вона людина з певним досвідом, який може стати ресурсом. Те, що робить цей досвід сприятливим або ні, — не структура. Це люди всередині неї.